Цей кіт був намальований під час війни
Сила мистецтва — на відміну від пропагандистського повідомлення — полягає у виявленні сумнівів і підважуванні механізмів, що стоять за звичкою. Саме у сфері сучасного мистецтва відбувається переговорний процес щодо значень, важливих для спільноти. Дивлячись на художній твір, варто ставити собі питання як про його зміст, так і про використання візуальних риторичних засобів та джерела обраних формальних рішень. Мисткині й митці, інтерпретуючи та провокуючи реальність, викривають домінантні дискурси візуальної політики.
Чи змінює війна мистецтво? Так — так само як вона змінює людське життя. Проблеми минулого не зникають, до них додаються нові.
Назва виставки Цей кіт був намальований під час війни лише на перший погляд є простим повідомленням. По-перше, це не кіт («ceci n’est pas une pipe» — «це не люлька»), але асоціюється з дофаміновим задоволенням від перегляду зображень в інтернеті. Цю фразу вимовила художниця Катерина Лібкінд, наголошуючи, що війна дає рамку для кожної, навіть найпростішої дії.
По-друге, дієслово «намальований» грає з поширеним переконанням, що мистецтво створюється через малювання, живопис або скульптури. Натомість на виставці представлені твори, створені з використанням інших стратегій.
По-третє, ми стикаємося з граничним питанням про спрямованість власних дій у час тотальної кризи. Чи є під час війни місце для критичного осмислення?
Таким чином, виставка звертається до мистецтва, що виникає на тлі війни. Повертаються питання тривалості зображень Другої світової війни, війни в колишній Югославії та передусім найближчої до нас за часом і територією війни проти України, чию боротьбу за свободу і життя ми підтримуємо. Саме з досвіду цієї війни виросла наша виставка.
Представлені роботи були підібрані як відповідь на питання, які задавали собі кураторки: чи є мистецтво ефективним? Чого ми можемо від нього очікувати в час кризи? Як воно порушує важливі питання публічної дебати, зокрема досвід війни, європейську ідентичність, права жінок, деколонізацію в перспективі країн колишнього соціалістичного блоку? Як війна впливає на нашу чутливість, коли документація з місць злочинів співіснує на екранах комп’ютерів із попкультурою та зображеннями, згенерованими штучним інтелектом? І чи може мистецтво допомогти нам уявити світ інакше, ніж це пропонують домінантні наративи? Ми вступаємо в діалог із художніми роботами, що порушують подібні питання.
- Кураторки
- Анна Лазар і Лада Наконечна
- Мисткині й митці
- Пеггі Бут (Німеччина), Катя Бучацька (Україна), Збіґнєв Варпеховський (Польща), Маріо де Вега (Мексика), Ксенія Гнилицька (Україна), Агнешка Каліновська (Польща), Оксана Казьміна (Україна), Тарік Кісвансон (Франція/Палестина), Юлія Кривич (Польща/Україна), Александра Кубяк (Польща), Збіґнєв Лібера та Дарек Фокс (Польща), Катя Лібкінд (Україна), Гонората Мартін (Польща), Іван Моудов (Болгарія), Лада Наконечна (Україна), Ілона Немет (Словаччина), Олаф Ніколаї (Німеччина), Маріола Пшиємська (Польща), Танель Рандер (Естонія), Іван Світличний (Україна), Моніка Сосновська (Польща), Мілош Тракілович (Боснія і Герцеговина/Нідерланди), Войцех Фангор (Польща), Павло Хайло (Україна), Variable Name (Валерія Карпань та Марина Мариніченко) (Україна)
