Мінімізація потреб трансформації
Мінімізація витрат на трансформацію через ощадливе використання енергетичних трансформаторів звучить сухо й технократично. Та за цією холодною мовою ховається набагато більше, ніж проста інженерна економія. Виставка Матеуша Хадашя та Марчіна Пєтручіна показує те, що зазвичай залишається невидимим: матеріальну, уявну й, можливо, навіть політичну ціну перетворення електроенергії, яке в ідеалі має лишатися для нас майже непомітним.
Відео з палаючою трансформаторною станцією, доповнене добіркою дитячих віршиків про струм та енергію, підкреслює двозначність сучасного технічного мислення. За безпечною, нібито навчальною оповіддю ховається очевидне: будь-яка інфраструктура має потенціал катастрофи. Поль Віріліо писав, що кожна технологія несе в собі зерно власної аварії. Винахід трансформатора автоматично означає й винахід короткого замикання та пожежі. У цьому сенсі катастрофа — не випадкова помилка, а частина самої логіки модерності.
Наступні елементи виставки ніби продовжують цю лінію. Кабелі, гумова ізоляційна стіна, електричний стовп — з одного боку, звичні частини енергетичного фону, які створюють у нас відчуття безпеки й контрольованості; з іншого — вони виглядають так, ніби їх вирвали з якоїсь point-and-click-гри: дивні, трохи абсурдні, позбавлені своїх основних функцій. Перенесені в художній простір, вони стають цілком звичними виставковими елементами: перегородкою, інсталяцією та пристроєм для аудіодескрипції.
Єдиний справді «побутовий» фрагмент експозиції — зона з кількома столиками та кавовим автоматом. Це те місце, про яке Павел Кукіз міг би сказати: тут усе як є. Художники пропонують глядачам короткий перепочинок і водночас інший спосіб сприйняття всього побаченого: ковток кофеїну та коротку історію про представлені роботи. Зрештою, хіба не так найчастіше виглядає наш контакт із мистецтвом?
- Куратор
- Янек Овчарек
