Білі небеса, білі світи
«Усе, на що вони подивляться, забарвиться у колір лебедів. Побіліють будинки, сади й тварини. У їхньому меню на алебастрових столах, вкритих молочно-білими скатертинами, пануватимуть білий хліб і біла кава, підсолоджена білим цукром. Увечері вони вдягатимуть білі каптури, потягуватимуть біле вино й сперечатимуться про те, чия білизна є найбілою».
Аня Гжималa
Новий живописний цикл Ані Гжимаły порушує тему спільнот, побудованих на виключенні, а також питання тривіалізації небезпечних поглядів і переконань. Витримані в пастельних барвах сцени з повсякденного життя закутаних у каптури постатей нагадують сімейний альбом. Напруження з’являється після розпізнання характерного костюма, який викликає привиди минулих епох і довгу історію расового насильства. Героями картин є члени Ку-клукс-клану, яких мисткиня зображує в ситуаціях розваги, відпочинку або відпустки. Потрапляючи до галереї, ми переносимося у простір ідилічного родинного свята просто неба. Це враження додатково підкреслює експозиція, де можна знайти пікнікову платформу та надувний замок.
У цьому поєднанні виникає прихована напруга. На тлі ясного неба й зеленого горизонту білизна набуває критичного значення імперської амнезії. Білі каптури — як білі рукавички: вони розмивають відповідальність і навіть пам’ять про колоніальні завоювання, рабство й експлуатацію. Біле свято виявляється гостинним лише для «своїх», тобто тих, кого об’єднує спільна ілюзія вищості. Чи можемо ми за таких обставин почуватися в безпеці? Ми тут свої чи чужі? І чи погоджуємося ми на расизм та білу супрематію?
За підривною стратегією мисткині незмінно криється тривога за майбутнє суспільств. Яскравий приклад із-за океану, який від 60-х років ХХ століття вважався екстремізмом, досі існує в розпорошеній формі. Втім, у багатьох аспектах він нагадує європейські й польські групи, об’єднані внутрішньою ненавистю до зовнішнього, не обов’язково реального ворога. Сучасні процеси приховування небезпечних ідеологій у прийнятних меседжах на прикладі ККК точно описує Катажина Сурмяк-Доманьська: «ненависть можна поширювати так само ефективно, просуваючи любов. До нації, раси, традиції, Ісуса Христа, а передусім до родини. Адже ніхто нормальний не чіплятиметься до родини».
Виставка «Білі небеса, білі світи» має зробити нас чутливішими до упереджень, які ми дедалі легше ігноруємо. Вони хитро приховані між словами, у щоденних жестах, поведінці чи рекламних слоганах. Якщо ми не звертатимемо на них уваги, біле свято здаватиметься безпечним і гостинним місцем.
Павел Вонтроба
