(No) Escape Room

U–jazdowski / Програма / Project Room / {Project Room}... / (No) Escape Room

26/02—12/04/2026

виставка

Apolonia Bokszycka

Виставка Аполонії Бокшицької використовує формат escape room, водночас позбавляючи його ключової для цього жанру обіцянки розв’язання та виходу. Замість головоломки, що веде до фіналу, вона пропонує структуру петлі, у якій рух не приводить до завершення досвіду. Така організація простору нагадує логіку фіду — модель сприйняття, побудовану на перманентній послідовності та доступності наступних стимулів. Виставка функціонує за принципом спіралі: вона ескалує, ущільнюється і нашаровується, а глядач рухається крізь неї подібно до користувача інформаційного потоку, реагуючи, виконуючи завдання та ухвалюючи рішення за умов обмеженої автономії. Рух уперед тут не є тотожним прогресу — він може означати глибше занурення в систему.
- (No) Escape Room виявляє механізми економіки уваги, що регулюють концентрацію, реакцію та тривалість взаємодії. Простір виставки віддзеркалює логіку систем, у яких увага функціонує як ресурс, що підлягає керуванню, модуляції та оптимізації. Послідовна структура досвіду підпорядкована вищій меті: підтриманню залученості. Увага тут не є інструментом для досягнення результату — вона стає метою сама по собі, змінною, яку можна інтенсифікувати, розсіювати та повторно активувати.
Цей механізм уписується у ширший контекст перегрівання медіа (media overheating). Надлишок візуальних та інформаційних стимулів призводить до перевантаження сприйняття й ерозії здатності до емпатії. Образи економічних, кліматичних, військових та геополітичних криз циркулюють у режимі постійного оновлення: попри трансляцію в реальному часі, вони сприймаються фрагментарно — у ритмі скролінгу. Емоційне виснаження функціонує тут не стільки як тема зображень, скільки як умова досвіду. Перенесене з рівня інтерфейсу, воно матеріалізується в просторі виставки як її структурний компонент.
- Важливою моделлю для експозиції є також гейміфікація, що сьогодні присутня в організації праці, соціальних зв’язках і економіці платформ. Завдання, послідовності та моменти переходу конструюють досвід, побудований на дії, яка створює відчуття участі, але не обов’язково — дієздатності. Тут маємо справу з механізмом fake agency: ілюзією вибору, обмеженого рамками заздалегідь спроєктованого сценарію. Рух, реакція й рішення утворюють послідовність операцій, яку складно перервати навіть тоді, коли вона не веде до розв’язання чи пізнавального завершення.
Технологія в проєкті розглядається не як зовнішній інструмент, а як інтегральний елемент тілесності. Технологічні продовження тіла стали повсюдними — смартфони, годинники, сенсори та екрани не лише підтримують сприйняття, а й активно його реорганізують. Кожне таке продовження імплікує водночас ампутацію: посилення одного сенсорного каналу відбувається ціною інших. (No) Escape Room реагує на домінацію зору, зміщуючи акцент досвіду до інших відчуттів. Значення поширюються, наприклад, через дотик, звук, запах і температуру, що робить їх менш піддатливими до миттєвого споживання та складнішими для нейтралізації.
- (No) Escape Room не формулює проєкту виходу й не пропонує ностальгічного повернення до реальності доекранної епохи. Натомість він створює поле конфронтації з тілом, що функціонує у стані перевантаження, а також з увагою як ефемерною категорією, вразливою до керування й експлуатації. Питання про можливість втечі залишається відкритим: чи доступний взагалі вихід із гри, якщо сама гра перестала бути винятком і стала домінантним середовищем, що організовує сучасний досвід?
Марта Гритчук