Три простори під землею
Три простори під землею — це художньо-дослідницький виставковий проєкт Еріка Сміта, присвячений підземеллям Замку Уяздовського та його околиць. Проєкт складається з трьох окремих інтервенцій. Представлені послідовно, вони зрештою вибудовуються в констеляцію взаємопов’язаних робіт, що виявляють матеріальну й приховану багатошаровість цієї місцевості. Перша інтервенція наразі доступна для відвідувачів у цистерні по четвергах і суботах. Дві наступні заплановані на найближчі місяці (деталі згодом).
Митець визначає свою практику як перформування місць — маючи на увазі дії, які вивільняють приховані риси та значення простору, водночас вказуючи на те, що в ньому залишається прикритим і чинить опір артикуляції. Копання, розгерметизація чи пробивання отворів — це його способи здійснення поперечних зрізів геологічних, архітектурних, інституційних і звукових шарів місць, з якими він працює.
Центр сучасного мистецтва Замок Уяздовський — колись палац у стилі замку, згодом лікарня, а сьогодні мистецька інституція — пропонує виняткові умови для таких дій. Його підземелля складаються з просторів, давно засипаних землею; просторів, нещодавно відкритих і частково пристосованих до сучасних потреб; а також місць повністю функціональних, хоча й замкнених у межах перших фундаментів будівлі.
Перша інтервенція відбувається в підземній цистерні, відкритій перед входом до замку. Дев’ятнадцятого століття релікт колишньої водної інфраструктури був адаптований для потреб мистецької інституції Тадаші Каваматою в його роботі Reconstruction (2003). Сміт підкреслює двозначність, яка й досі присутня в цьому місці, демонтуючи частину підлоги. Продовженням цього жесту є звукова інсталяція, що водночас подвоює й розбиває безперервність звукового ландшафту цистерни. Інсталяція складається з різноманітних записів землі, зокрема її електромагнітної активності, зафіксованої за допомогою електродів, встановлених у ґрунті, що підкреслює один із наскрізних мотивів інтервенцій митця — амбівалентність доступного й недоступного.
Презентацію проєкту Сміта в межах музичної програми Замку слід сприймати як декларацію: звук ніколи не є лише звуком, він завжди є фрагментом чогось більшого — ширшого спектра частот, значну частину яких ми не чуємо, але які формують те, що Кларісе Ліспектор так влучно щодо природи назвала вібруючою невисловлюваністю (vibrating in expressiveness). Інтервенції Сміта підказують, що цю невиразність можна віднайти й в інших вимірах — архітектурному, технологічному, інституційному, соціальному, культурному. І що менше ми чуємо, то краще можемо до неї налаштуватися.
Ерік Сміт — митець із освітою в галузі порівняльного літературознавства та візуальних мистецтв, який нині мешкає й працює в Берліні. Його site-specific проєкти та інші роботи були представлені, зокрема, в ALL, Палермо (2024); University of Porto, Academy of Fine Arts, Порту (2023); Galerie Stadtpark, Кремс (2021); de Appel Center for Contemporary Art, Амстердам (2016); Skulpturenpark Berlin_Zentrum, Берлін (2012); SculptureCenter, Нью-Йорк (2008). Його перша монографія Substrata була співвидана у 2024 році видавництвами permanent Verlag (Берлін), U. Porto–i2ADS (Порту) та Counterpath (Денвер/Нью-Йорк) за підтримки Stiftung Kunstfonds Bonn.
